Субота, 23.03.2019, 08:54
Тиниця - зробимо село кращим
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" Вітаю Вас Гість| RSS
Меню сайту
Ф О Т О
Випадкове фото сайту


Нові фотографії
Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Користувачі, що були сьогодні на сайті:

Нові користувачі сайту:

Всього зареєстрованих користувачів:  -  59
За сьогодні  -  0
За вчора   - 0
За тиждень   - 0
За місяць  -  0

Geo Visitors Map
Наше опитування
Чи потрібен сайт села
Всього відповідей: 116
Погода в Тиниці
 

Перші згадки про село


Виникнення села Тиниця відноситься до кінця ХУІІ ст. Перша згадка про нього датується 1659 роком. До 1781 року село перебувало в складі Бахмацької сотні Ніжинського полку. У роки війни Виговського в письмових джерелах значиться, як ”значітельноє поселеніє” До 1695 року було ранговим селом гетьманів. І.Мазепа віддав його шляхтичу Ребриківському, а після смерті останнього - генеральному писарю Василю Кочубею. Поміщик Кочубей був членом Державної Думи. За громадянськими відомостями у селі Тиниця у 1736 році було осілих 69 козаків та 42 посполитих, а у 1748 році - 69 козацьких сімей. Першими поселенцями стали переселенці із сусіднього села Малий Самбір, козаки на прізвище Василенко, Гриценко, Іващенко, Шевченко. Усього переселилося до 15 дворів. Їх будівлі тягнулися вздовж берегів рік, де тепер проходять вулиці Загребелля, Першотравнева, Берегова. 

Переважна більшість селян були кріпаками поміщика Галагана. Унаслідок відміни кріпосного права 1861 року, селяни були звільняються від кріпосницької залежності за правом викупу. У цей час поміщик Павло Галаган передав своє помістя поміщиці Марії Кочубей. Селяни залишалися малоземельними. У 1841 році в селі побудована Покровська церква була на кошти Єлени Василівни Майорової, уродженої Кочебеєвої. Це величний дерев’яний храм на кам’яному фундаменті. Місцеві ікони були написані академіком, а чотири євангеліста на пергаменті племінницею будівниці храму Єленою, дочкою Василя Васильовича Кочубея. Як дорогоцінність у храмі зберігалися в срібному маленькому ковчежці частини святих мощей, загорнуті у папірці, на яких були надписи Нестора літописця, Юліана схимника, Євфимія схимника. У храмі Покрови Тиницької зберігалися Евангелія кінця 1644 року та початку 1722 року, Апостол без початку з підписом: "1746 р куплена до храму покрова Тиницького трудами о. Кирила і Тихона Горуновичей"

При храмі було 32 десятини землі, дохід з якої поступав з 1840 року на користь приходу. Єлена Майорова від себе призначила ще дохід з 32 десятин. Поміщиця Марія Кочубей мала 3 450 десятин землі, а 895 селянських дворів мали на 0,5 десятини більше, ніж сама   поміщиця.Єлена Майорова намагалася жити за законами Божими. Бідним завжди давала милостиню, сироти отримували безкоштовне навчання. Багатьох сиріт вона виховувала сама й віддавала заміж. За відомостями у 1770 році число прихожан становило 980 чоловіків та 960 жінок, у 1790 році - 1036 чоловіків та 1007 жінок, в 1810 році-1125 чоловіків, 1124 жінок, у 1830 році - 1213 чоловіків та1269 жінок, 1850 році - 1431 чоловіків та 1449 жінок, у 1860 році - 1643 чоловіків та 1634 жінок.

У 1930 роках у приміщенні церкви містився склад, а після закінчення Великої Вітчизняної війни—сільський клуб. За наказом радянської влади у 1976 році це приміщення було розібране. Але відомо, що це була не перша церква у селі, так як у 1750 році Семен Кочубей звернувся до архипастора за дозволом перестановити «обветшалую церков покрова Богородиці» і отримав на це дозвіл.

До села Тиниці належить степ Закревщина. Він до заселення належав Батуринській волості. Потім ним, невідомо по якому указу, заволодів бувший полковник Чернігівський Полуботок. Після його смерті Тиницьким степом продовжували володіти його сини. Там була поселена слобідка, яка пізніше стала називатися Закревщиною. Слобідка була поселена Наталією Дем’янівною Розумовською (матір’ю гетьмана Розумовського). Мабуть, степ був куплений нею у Полуботків. У 1748 році земля була подарована дочці Ганні Григорівні, що вийшла заміж за генерального бунчужного Йосипа Закревського.

 До складу Тиниці входили також селища Батуринське та Карпічине. У 1986 році остання жителька селища Батуринське залишила його. Карпічине на даний час також не жиле.

 
Пошук
Форма входу

Друзі сайту
Тиницька ЗОШ
Календар
«  Березень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Кнопка сайту
Код кнопки:

<a href="http:// tynytsia.at.ua/"><img src="http://tynytsia.at.ua/Knopka.gif" border="0" width="88" height="31" alt="Сайт села Тиниця">

Карта відвідувань
Слухати "Мелодію"
Свята
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Тиниця в мережі
- ТИНИЦЯ на однокласниках
- ВІКІПЕДІЯ про Тиницю
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2019 М. О. Гриценко Безкоштовний хостинг uCoz