Неділя, 11.04.2021, 20:13
Тиниця - зробимо село кращим
Ви увійшли як Гість | Група "Гости" Вітаю Вас Гість| RSS
Меню сайту
Ф О Т О
Випадкове фото сайту


Нові фотографії
Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Користувачі, що були сьогодні на сайті:

Нові користувачі сайту:

Всього зареєстрованих користувачів:  -  62
За сьогодні  -  0
За вчора   - 0
За тиждень   - 0
За місяць  -  0

Geo Visitors Map
Наше опитування
Чи потрібен сайт села
Всього відповідей: 125
Погода в Тиниці

Село в роки війни



  У роки Великої Вітчизняної війни село Тиниця було окуповане німецькими військами з 9 вересня 1941року по 9 вересня 1943 року. У період окупації жителі села зазнали жорстоких розправ з боку фашистів. Так, як Тиниця знаходилась в семи кілометрах від Бахмача, то село постійно піддавалось бомбардуванню ворожих літаків. Руйнувалися будинки жителів, була спалена школа. Особливо багато хат згоріло по вулиці Гагаріна. Жителі села під час нальоту німецьких літаків переховувались в окопах та погребах. 

На місці, де сьогодні знаходиться амбулаторія, був розташований німецький штаб. До нього постійно приїздили німецькі солдати на мотоциклах з міста Бахмача. Під час перебування німців в селі був встановлений суворий режим. Після восьмої години вечора заборонялося ходити по селу. Але якщо хтось з’являвся після встановленого часу, то німці стріляли. Вони весь час нишпорили за яйцями та курми, забирали молоко, масло, сало. На кожну корову наклали податок 800 літрів молока на рік.В окупаційний період села в школі розташувався німецький госпіталь. Коли німецькі війська відступали, то спалили всіх своїх поранених солдат, що знаходилися в госпіталі. Так була спалена школа.

З болем у душі, зі сльозами на очах згадують тиничани 23 лютого 1943 року. Того дня каральний загін СС за наказом обер-лейтенанта Гортмана в сільській клуні спалив живцем 136 мирних жителів (Список тиничан, спалених 23 лютого 1943 року). Серед спалених активісти: вчителі, агрономи, ветпрацівники, бригадири місцевого колгоспу, в тому числі і їх діти. 

Галина Лаврентіївна Струць пригадує: «Людей забирали на вулицю Глинську. Бабу Ганну забрали босою, в одній сорочці-її сини були на фронті. Поліцаї винесли 70-річну землячку й кинули на воза». «Морозного ранку Іващенко Микита Федорович і Костюк Микола звозили людей на санях до клуні. Матері гірко плакали й голубили своїх дітей перед страшною смертю.Стояла зовсім молода матір і пестила свого синочка. Поліцай вихопив з її рук дитину і кинув у полум’я. Несамовито закричала ненька й побігла за дитям. 
14-річний Потупко вирішив урятуватись. Адже так хотілося жити цьому ні в чому не винному хлопчині, але ворожа куля наздогнала його—так розповідють свідки тих подій. Цей страшний день згадує і жителька села Кучер Н.П. «Я жила тоді на сусідній вулиці. Але й туди доносився гамір та гавкання собак. Було зрозуміло, що щось трапилося страшне, щось горить. Коли виглянула з вікна помітила на вулиці Глинській (нині Ватутіна) страшенну пожежу, полум’я здіймалося на декілька метрів. Думали, може, в когось ненароком загорілася клуня, але потім почули страшну звістку. Старостою села був Глинський Іван. Його спалили німці 23 лютого разом зі своєю дочкою Глинською Катериною–секретарем сільської ради, невісткою та дівером». Також з села вивозили на роботи в Німеччину. Брали людей віком від п’ятнадцяти років, всіх які спроможні були працювати. На роботи до Німеччини вивезли тридцять два чоловіки.

І ось знову як згадує про цю подію Кучер Н.П.
«Був складений список, за яким нас мали вивезти до м.Бахмача., а потім по залізничній дорозі в Німеччину. У той список потрапила і я. Ну хто хотів покидати рідний край, своє село?! Мені нічого не залишалося як втікати. Уранці всі повинні були зібратися в селі, хто був записаний до того списку. І ось уже ввечері, коли почало смеркати, я вибралася за околицю села і пішла в Карпічин хутір, а потім в Гайки (хутір, який на сьогодні не існує).Було темно і сташно, але все ж таки було страшніше те, що чекало попереду - Німеччина. Коли я переходила через болото, то мало не поплатилася життям. Переховувалась три тижні, а коли вже все трохи стихло, повернулася в село».

 Матвієнко Мотря Хомівна, жителька села Тиниці, була вивезена на роботу до Німеччини. Вона ділиться своїми спогадами: «Спочатку прийшла повістка на моє ім’я з’явитися до сільської ради. Там сказали, що повезуть нас на відбудову заводів і фабрик в Союзі. Але про те, що нас везуть в Німеччину, дізналася тільки в Бахмачі, на вокзалі, коли були вже у поїзді. Вагон був той, в якому перевозили худобу. Коли люди дізналися, куди буде пролягати їх шлях, - звели крик, але вирватись вже було неможливо. Мені тоді йшов двадцять перший рік .З 1942 по 1945 рік перебувала в німецькому селі недалеко від містечка Альберх. Працювала в хазяїна, доїла корів, поралася по господарству, сапувала город. Дуже хотілося додому. У тому селі було багато сімей з України, знаходився табір в якому перебували всі привезені на роботу.Одного разу приснився мені сон, ніби літаю я так вільно над своєю хатою, над ставком, і мені так легко стало на душі. Коли прокинулася - подумала, що більше ніколи не побачу рідного села, мабуть, тут і помру. Але з приходом радянських військ усіх нас відправили додому». Дуля Марія Матвіївна також перебувала в Німеччині. На той час, коли забирали в неволю їй було всього сімнадцять років. В Німеччині вона перебувала два з половиною роки. Працювала на хазяїна в селі. Їх не називали по імені, кожен мав номерок. Спочатку німці відносилися непогано, а потім, коли дізналися, що радянські війська ввійшли в Німеччину, то почали знущатися, обзивали різними словами. 

Німці покидали наше село вночі 9 вересня 1943 року. Зібрали всі свої пожитки і рушили шосейною дорогою до Голінки, а потім до Дмитрівки. Дуже багато німців загинуло в с. Голінці, тому що там наша розвідка зірвала міст. Було чимало взято німецьких солдат в полон, відібрано зброю. У боях за село загинуло 385 солдат. Як пам’ять про їх героїчний подвиг, в центрі села стоїть Меморіал, де імена визволителів викарбувані на бетонних плитах.

 У приміщенні сільськогосподарської школи, після вигнання ворога з села, знаходився госпіталь, де лікувалися поранені радянські солдати. Медсестрами в госпіталі працювали: Іващенко Ганна Андріївна (с.Тиниця), Крапивна Марія Іванівна (с.Курінь), Гриценко Олексанра Іванівна (с.Курінь), Рябченко Анастасія Хомівна (с.Курінь), Василенко Галина (м.Бахмач), Гриценко Любов (м.Бахмач), Потупко Марія (с.Тиниця), Іващенко Марія Іванівна (с.Тиниця). Госпіталь дійшов до Польщі. Медсестра Іващенко Марія Іванівна з поля бою винесла двох поранених солдат. 

Пошук
Форма входу

Друзі сайту
Тиницька ЗОШ
Календар
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Кнопка сайту
Код кнопки:

<a href="http:// tynytsia.at.ua/"><img src="//tynytsia.at.ua/Knopka.gif" border="0" width="88" height="31" alt="Сайт села Тиниця">

Карта відвідувань
Слухати "Мелодію"
Свята
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Тиниця в мережі
- ТИНИЦЯ на однокласниках
- ВІКІПЕДІЯ про Тиницю
Міні-чат
Copyright MyCorp © 2021 М. О. Гриценко Безкоштовний хостинг uCoz